В українському Придунав’ї, місті Ізмаїл, відбувся Міжнародний рок-фестиваль «Дунайська Січ». Головним його патроном стало сонце, точніше відновлювана сонячна енергія, і у фестивалю на шостому році його існування з’явилася приставка – енергонезалежний. Він має яскраво виражене патріотичне підґрунтя, оскільки у важкі часи, коли Одеська область перебувала в зоні ризику з великими шансами створення Бессарабської Народної Республіки (БНР) у 2014-му, його заснував «Музичний батальйон». А почали його робити силами волонтерів МузБату – з маленької сцени, одноденного концерту та п’яти груп.

Цього року фестиваль перейшов на новий level, тому що у нього з’явився справжній генпродюсер – знаменитий композитор і поет, «батько» «Іграшок» – Олександр Ягольник. Талант не проп’єш, і Ягольник знайшов надійного партнера – «Центр розвитку Бессарабії». Вони, своєю чергою, надали фестивалю прискорення, задали вектор, і запросили цілий журналістський десант зі столиці. Симбіоз волонтерів і бізнесменів дав свої результати.

На «Дунайській Січі» виступило 20 рок-груп і один оркестр. Такий величезний оркестр, з розписаним гастрольним графіком на роки вперед і в порівняно невеликому місті, та ще й такий іменитий як НАОНІ – це дуже круто. І грали вони не тільки сольно, і не з однією групою. Два місяці підготовки, щоденні репетиції, нові аранжування і, вуаля! – ізмаїльська публіка була «розірвана» шаленим драйвом народних інструментів у поєднанні з рокерськими гітарами та ударними установками: «Тінь Сонця», TaRuta і «Друже Музико»…

Відбулося дві прем’єри пісень про Ізмаїл, до створення яких мав безпосереднє відношення Олександр Ягольник. «Мій Ізмаїл» – представила наймолодша учасниця рок-Січі Олеся Кічук з новою ізмаїльською групою «Течія», а пісню «Ізмаїл» – один з організаторів і завсідників «Дунайської Січі» – WorldMusic-група TaRuta.

Перший день був повний цікавих подій: Відбулося відкриття виставки «Вишиванка – одяг вільних» від Лесі Воронюк.

Які вони – найдорожчі у світі вишиванки?
25 унікальних експонатів (старовинні вишиті сорочки, рушники, скатертини, вишиті полотна з українською символікою, скриня), які українці закопували в землю напередодні операції Вісла і перед засланням до Сибіру, щоб зберегти від знищення.
Феноменальність цих речей у тому, що вони були закопані в землю, пролежали там до 1991 року і багато з них були відкопані нащадками власників.