З 5 по 19 квітня 2023 року у стінах Національного музею Тараса Шевченка відбулася виставка «Погляд забутих предків» — проєкт українського художника Сергія Серневича, у якому мистецтво перетворюється на свідчення виживання. Це не просто експозиція полотен — це голос людини, що пройшла через стигматизацію, ВІЛ-діагноз, війну та особисті трагедії, але зуміла зберегти віру й продовжити творити.

Благодійність, що відкриває двері мистецтву

Виставка стала можливою завдяки благодійному фонду Govor Help та його засновнику — продюсеру й волонтеру Дмитру Говоренку. Саме він виступив куратором і культурним медіатором, який допоміг донести творчість Серневича до широкого глядача. Його робота — це не лише організація події, а й місія показати, що справжнє мистецтво народжується навіть у найтемніші часи.

«Сергій — не просто художник. Він — людина, яка перетворила власний біль на силу. Моє завдання — щоб світ побачив цю історію», — говорить Дмитро Говоренко.

Шлях художника: між випробуванням і натхненням

Сергій Серневич народився 30 серпня 1981 року у Каневі. Змалечку він проявляв талант до малювання та поезії, хоча життя не раз відводило його від мистецького шляху — спорт, будівництво, висотні роботи. Та, як виявилося, навіть за найтяжчих обставин Сергій не міг зрадити мистецтву.

У 2008 році, після звістки про ВІЛ-інфекцію, розпочався новий етап його життя — болючий, але глибоко осмислений. Цей період став поштовхом до створення благодійного фонду «Чисте серце», який допомагав людям із залежностями та ВІЛ-позитивним особам знайти підтримку й гідність. Через творчість і соціальні ініціативи Сергій почав будувати міст між тими, кого суспільство воліє не помічати, і тими, хто здатен змінити ставлення до них.

Війна як каталізатор нового мистецтва

Після початку повномасштабного вторгнення РФ Сергій долучився до лав територіальної оборони. 8 березня 2022 року він на власний ризик вирушив до охопленого боями Ірпеня, щоб евакуювати людей і тварин. Це була операція на межі життя і смерті — під обстрілами, через зруйновану Романівку, блокпости та непорозуміння з військовими.

«Я очікував кулі, але йшов, молячись. Ці люди, ці істоти — вони були не менш важливі за моє життя», — згадує Сергій.

Пережите стало основою нових образів і серцем виставки «Погляд забутих предків». У кожній картині — особиста історія, біль втрати, пам’ять, але й надія, що проростає крізь руїни.

У серці української культури

Те, що виставка відбулася саме у музеї Тараса Шевченка, має символічне значення. У цих стінах, де зібрано дух українського слова і боротьби, мистецтво Серневича звучить як продовження традиції — мистецтва, яке свідчить і лікує.

Мета проєкту — не лише показати війну очима очевидця, а й привернути увагу до «невидимих» людей: ВІЛ-позитивних, залежних, травмованих. Сергій своїм прикладом доводить, що мистецтво здатне з’єднати два світи — тих, хто страждає в тіні, і тих, хто має сили й ресурси, аби змінити цю реальність.

Визнання і майбутнє

Роботи Серневича привернули увагу не лише глядачів, а й знаних митців. Зокрема, народний художник України, скульптор Олег Пінчук відзначив глибину, щирість і духовну силу його творів.

Сьогодні Сергій продовжує співпрацю з командою фонду Govor Help у Києві, працює в студії Дмитра Говоренка, малює, пише поезію й шукає нові способи говорити про людину — сильну, вразливу, справжню.

Його історія — це нагадування, що навіть після хвороби, війни і суспільного осуду можна залишитися творцем. Бо мистецтво, як і життя, починається з тих, хто не перестає бачити світ.