На минулому тижні в першій частині інтерв’ю ми вже поговорили про режисерську діяльність Олексія Залевського, а сьогодні мова піде про модні проекти і деякі аспекти особистого життя дизайнера. Що призвело до конфлікту з організаторами Ukrainian Fashion Week, як це вплинуло на його подальшу роботу і чому Олексію довелося жити на 300 грн на тиждень? Про все це ми сьогодні і поговоримо!
Олексій Залевський
Fashion-індустрія
– Олексію, ви більше 25 років працюєте в цій індустрії. Ви ніколи не хотіли представити свої колекції на світових подіумах, наприклад, у Мілані чи Парижі?
Колись мені пощастило потрапити на тиждень моди в Парижі, шоу haute couture, а також на prêt-a-porter, але, трохи вивчивши цю кухню, я зрозумів, що це – зовсім інший бізнес, інші можливості, але також і інші вкладення. Для того, щоб не просто взяти участь в одному з головних тижнів моди, а ще й стати успішним, потрібно бути готовим вкладати на 5 сезонів наперед, оскільки один показ нічого не вирішує. Це, звичайно ж, коштує дуже недешево, тому якщо у тебе немає таких фінансових можливостей, тоді й одне-два шоу не мають сенсу.
У всі свої презентації я вкладаю гроші зі своєї ж кишені: у всі зачіски, декорації і т.д. Дуже важко залучити хоча б якихось спонсорів. Тому я й не планував представляти їх ні в одній з 4 світових fashion-столиць.
Водночас, коли я робив свої «понтіві» покази, тоді ж фотографії з них почали з’являтися на ВВС, СNN, на Euronews. Оскільки, коли вони бачили яскраві шоу, цікаві образи, круті постановки, тоді ці видання все це безкоштовно і публікували.
Зараз же тижні моди практично померли, причому не тільки у нас, а в глобальному масштабі. У наш час блогер, інфлюенсер, відома особа може зібрати аудиторію більше, ніж на всьому fashion-week. Участь в ньому не дає ні грошей, ні клієнтів, ні слави – нічого. Раніше – так! Коли воно мало статус престижного заходу, брати участь у ньому було цікаво. Усі подальші онлайн-покази або шоу в інших форматах я планую проводити поза рамками будь-якого з тижнів моди.
– Поділіться планами на найближче майбутнє? Коли чекати виходу нової колекції?
Якраз нещодавно я планував презентувати свою нову роботу, але зараз не можу сказати точно, що з цього вийде.
Я 25 років у модній індустрії, і для того, щоб показати престижність цієї професії, я підготував спеціальний проект, а також подав заявку в Український культурний фонд. Я запропонував їм свою нову відеороботу під назвою «Zalevskiy. 25 років незалежної моди». Цей міні-фільм включає онлайн-показ, у якому представлена еволюція вітчизняної моди з початку 90-х років і до нашого часу, а також демонстрацію нової колекції. І, як виявилося, моя заявка знаходиться на останньому місці.
Думаю, це відбувається у зв’язку з особистою неприязню деяких експертів до мене.
– Ви вже не вперше стикаєтеся з подібною ситуацією. Раніше у вас стався конфлікт з організаторами Українського тижня моди, зокрема, з Іриною Данилевською. Вас виключили зі списку учасників. Розкажіть, будь ласка, докладніше, що саме сталося, і чи намагалися ви якось налагодити стосунки?
Щодо конфлікту з Іриною Данилевською, по-перше, я не хочу на цьому піаритися, по-друге, я не бачу сенсу, оскільки їхній приватний захід, їхнє право запрошувати або виганяти, кого вони хочуть. Мене просто вигнали.
Відкритого конфлікту не було. І всупереч поширеній думці, тема грошей або якихось фінансових вкладень також ніколи не піднімалася, причина була в іншому. Це більше на емоційному рівні, якась особиста неприязнь до мене. У зв’язку з тим, що одного разу мене просто вигнали з Ukrainian Fashion Week, у партнерів між собою почалися непорозуміння. Але Володимир Нечипорук, чоловік Ірини Данилевської, а також Олександр Соколовський намагалися вирішити цю ситуацію, вони хотіли помирити нас з Ірою. Але навіщо? Навіщо мені працювати з тим, хто одного разу мене зрадив?
– Як це вплинуло на подальшу вашу діяльність?
Як я вже говорив, тижні моди померли. Тому, звичайно ж, для себе я в будь-якому випадку не бачу сенсу брати в них участь.
Якщо ж говорити про мою модну діяльність в цілому, то кількість замовлень у мене дуже знизилася ще з 2014 року. Водночас співробітникам потрібно було видавати зарплату. Я до 2017 не розпускав колектив, але потім, коли всі джерела були виснажені, довелося піти на такий крок. Якщо я комусь винен гроші, мене це гризе. Я не хотів допустити такої ситуації.
Крім того, вийшло так, що вже в той час я більше зосередився на режисерській діяльності. Цей напрям і зараз мені цікавіший, але я не планую припиняти займатися створенням колекцій.
– Ви маєте великий досвід роботи в fashion-індустрії. Розкажіть, як українські дизайнери формують свій цінник, адже не секрет, що одяг українських виробників коштує в рази дешевше, ніж аналогічні речі французьких або італійських брендів?
В Україні немає свого виробництва ні голок, ні ниток, ні фурнітури, ні тканини – все привізне, тому кінцева ціна формується залежно від собівартості та від обсягу продажів. Також на кінцевий цінник включає витрати на зарплату співробітникам, оренду приміщення. Тому якщо йдеться про мас-маркет виробництво, то, звичайно, нашим брендам складніше конкурувати з такими гігантами, як Zara, Mango тощо. Але якщо говорити про ексклюзивні колекції, то треба враховувати, що наших дизайнерів у світі тільки почали визнавати. Тому вартість одягу та аксесуарів наших виробників набагато нижча, ніж у французьких, італійських, англійських брендів у тому ж ціновому сегменті, навіть якщо це дизайнери, які представляють свої колекції на світових подіумах. Але вітчизняна мода ще дуже «юна», українських дизайнерів тільки починають визнавати у світі, тому у нас все ще попереду.
Особисте життя
– Я знаю, що ви не любите ділитися подробицями особистого життя. В основному це відбувається в двох випадках: коли людина або дуже щаслива, або дуже самотня. Ви себе до якої категорії зараз віднесли б?
Я не вважаю себе самотнім. Я себе відношу до самостійних індивідуумів. Я не поділяю поглядів про цінність інституту сім’ї. У сучасному світі люди стали набагато більш самостійними: жінки спокійно можуть жити без чоловіків, і навпаки. Раніше стосунки ґрунтувалися на поділі побутових обов’язків, зараз же ми більше в цьому не потребуємо. Я вважаю, що якщо двом людям у певний період їхнього життя добре разом, це прекрасно. Але коли стосунки себе зживають, значить – пора прощатися. Життя у нас одне, тому, навіщо мучити один одного? Ця тенденція усамітнення поширюється і всередині існуючих сімей – дедалі більше дітей з певного віку починають жити окремо від батьків. Усі хочуть бути незалежними. Шлюб, інститут втратив своє сакральне значення. Я по-іншому ставлюся до цього. У мене є близькі люди – друзі, подруги, які для мене як члени сім’ї. Ми завжди можемо відверто поговорити, піклуємося один про одного. Звичайно, ми не живемо статевим життям, але у нас чудові теплі стосунки, тому кровні узи не є показником близькості.
– Нещодавно ви говорили про те, що зараз у вас не найкращі часи у фінансовому плані. Чи допомагає вам хтось із ваших друзів, якщо ви в чомусь потребуєте?
Мої друзі дуже допомогли мені в період хвороби. Лікування коронавірусу коштує дорого, особливо, якщо твої легені настільки уражені, що самі не справляються. Завдяки підтримці близьких я мав усе необхідне, щоб відновитися після захворювання.
Водночас, я не з тих, хто буде випрошувати гроші в когось. Минулої зими мені довелося жити на 300 грн на тиждень. Гроші закінчилися, а я – дорослий чоловік, просити чи виправдовуватися – це смішно, а йти працювати двірником – теж не найкращий вихід, тому довелося обмежуватися, поїсти вівсянку на воді чи гречку, але шукати вихід. Я вирішив не втрачати часу і почав вивчати деякі монтажні, анімаційні або 3-d програми, завдяки яким я також робив невеликі замовлення. Я намагаюся знайти інші можливості заробітку, я іноді навіть пишу групі Кіно Союз і пропоную зробити монтажну роботу, кольорокорекційну чи ще щось, але ніхто не звертається. Я не відмовляюся від роботи, але її майже немає. Хоча, звичайно, я розумію, що потрібно рухатися, йти вперед і якось пристосовуватися до життя. І хоч масштабних проектів у цій галузі у мене поки немає, але нічого, борюся!
Олексію, від імені всієї команди absurdu.net ми дякуємо вам за таке щире інтерв’ю і бажаємо вам успішної роботи та благополучного втілення планів! Ми з нетерпінням будемо чекати нових проектів від вас! До нових зустрічей!
Перша частина: Інтерв’ю з Олексієм Залевським: шлях авангардиста — коли намагаєшся йти проти течії.
