Різдвяні, новорічні та будь-які інші свята можуть стати для нас справжнім викликом. Нескінченні приготування, постійні зустрічі та корпоративи, необхідність підбивати підсумки та складати плани надзвичайно виснажують. Тоді як нам хочеться просто відпочити й насолодитись цим чарівним періодом.
Напередодні Нового року ми поговорили з Інною Поповою – психологинею-психотерапевткою, яка у своїй практиці спеціалізується на когнітивно-поведінковій терапії та транзакційному аналізі. В інтерв’ю вона поділилась практичними порадами, що допоможуть зустріти Новий рік з посмішкою та знайти мотивацію на нові звершення.
Різдвяні та новорічні свята для деяких людей можуть бути справжнім викликом, особливо, якщо доводиться спілкуватись із токсичними родичами. Як відстоювати свої кордони на сімейних застіллях та давати відсіч на некоректні коментарі?
Я завжди ділю свята на гарну картинку і реальність. Тому що ми звикли бачити свята, як щось таке дуже позитивне: всі посміхаються, всі гарно вбрані. Але ж якщо подивитися за ідеальну картинку – там є дуже багато нюансів, на які б варто було звернути увагу. Наприклад, ті ж приготування, які вводять нас в стрес в першу чергу, бо це дуже багато справ, які треба встигнути зробити. А наша сучасність, вона настільки все ідеалізує, що нам здається, що всі встигають, а саме ти один нещасний, нічого не встигаєш, не так гарно робиш, або не так смачно готуєш і пішло поїхало. Це дуже сильно, скажімо, б’є по нашій самооцінці.
Тому в першу чергу мені б хотілося сказати про те, що якщо ви хочете зробити це свято гарним – організуйте його так, щоб на святі ви були. Тому що, коли ви все готуєте, на святі вже вам не хочеться, в принципі, бути. Вже ви йдете з поганим настроєм. А якщо настрій на святі поганий, чекай конфліктів. Тому перше і основне – це, мабуть, вчиться розподіляти все, що вам потрібно зробити до свята, на більш тривалий час, або щоб в цьому були задіяні всі.
А стосовно спілкування – це взагалі цікава тема, окрема. Тому що родичі, близькі люди – це та категорія людей, які знають про вас дуже багато. І надавити, або зробити боляче спеціально, чи випадково, це, мабуть, топ в спілкуванні з родичами. Тому треба це розуміти, приймати і вчитися до цього готуватися. Якщо ви знаєте, що спілкування проходить важко, то треба заздалегідь підготувати такі мінівідповіді, які можуть вам дозволити більш впевнено бути в спілкуванні.
Треба вчитися зупиняти (розмову – ред.). Але зупиняти треба вміти, скажімо, безконфліктно. Я часто зустрічаю фрази “Ось, вони мені говорять про те, що я не гарна або в мене не гарна фігура”. На що я кажу, що цю тему можна зупинити, сказати: “Дякую, я почула вашу думку. Але давайте перейдемо на іншу тему”, або “закриємо цю тему, бо мені неприємно”. І все. Тобто, щоб це було чітко, зрозуміло і не ображало інших людей за столом.
Або якщо ви відчуваєте, що розпочинається не приємна тема, то можливо перевести її. Наприклад, запропонувати поспілкуватись про роботу, хобі тощо.
Тобто взагалі уникнути конфлікту реально?
Стосовно уникнення скандалу, то важливо зупинитися на темі наших очікувань. Якщо ви йдете з очікуванням, що всі дії призведуть до того, що скандалу не буде, то треба пам’ятати – вас там, як мінімум, двоє людей. 50% залежить він вас, а 50% – від людей.
Якщо інша людина налаштована на скандал, то що б ви не робили, як ви б там не пробували це все залагодити, людина буде намагатися цей скандал максимально роздути. Тому ідіть з наміром зробити все, що залежить від вас. Але є ще одна людина, на яку вплинути неможливо.
А якщо людина одразу розуміє, що, наприклад, батьки запросили на свято тітку, з якою ніякі розмови не спрацюють: вже пробували і говорити, і уникати окремих тем, і йшли. Тоді як відмовитись від походу в гості, щоб не образити батьків?
Насправді дуже важливо бути щирими. Кажіть правду та пояснюйте про те, що “я дуже хочу бути з вами, і тільки з вами – це буде правдою, -“ тому давайте оберемо інший день, час, місце, щоб ми мали стовідсоткову можливість поспілкуватись і гарно провести час”.
Це ж найближчі люди, з якими ми все своє життя. І вони, як ніхто, знають нас з самого малечку. Тому я завжди кажу про те, що вам потрібно вміти говорити правду. Але правда ця повинна бути з розумінням. Тобто “Я розумію, що вам хочеться побачити і тітку, і хочеться побачити мене, але я не можу з цією тіткою бути. Тому давайте просто розділимо ці моменти, щоб наше свято відбулось якнайкраще?”.
Новий рік у нас часто сприймають як можливість почати життя з чистого аркуша: ми говоримо, “з Нового року, я запишусь спорт зал, почну правильно харчуватись тощо”. Чому ми так робимо з боку психології?
Це про цикли. Про цикли і про лінивість нашого мозку. Бо нам краще відкласти ніж щось зробити. Тому ми собі придумуємо якісь магічні штуки на кшталт “З Нового року – краще складеться”. Але ж по суті, Новий рік – це просто число. І нічого в вас особисто з 31-го на перше не зміниться. Ви не станете за півгодини сильнішими, або не схуднете на 3 кілограми і так далі.
Я завжди пропоную мислити інакше: що я можу зробити зараз, щоб з першого числа мені було б легше почати? І це вже про якийсь початок. Бо ось це “з понеділка”, потім виливається в те, що в понеділок не складається: я не можу, мені погано, або я слабий, або ще щось. І в результаті, ми чекаємо ще один рік. На жаль ми ліниві, тому я виступаю за те, щоб робити мінімальні кроки тут і зараз.
Магії не буває, це тільки праця, бажання, конкретна ціль. Наприклад, людина хоче скинути 10 кг за місяць. Добре, але розберемось спочатку скільки вона ці кілограми наїдала? Значить, наїдали три роки, а скинути хочемо за місяць – це не реалістична цифра. Тоді давайте спробуємо нормально, здорово підійти до цього питання – з якоїсь мінімальної цифри, наприклад, у 2 кг. А що ми можемо для цього зробити? Як мінімум більше ходити, правильно харчуватись.
Тобто головне в питанні почати щось – це раціонально, власне, розкласти цю проблему. Не ставити собі захмарних цілей і щоб потім не здатися дуже швидко.
Правда, тут треба вести діалог із собою. А якщо людина азартна вона може спробувати собі довести, що неділя 31-го та понеділок 1-го нічим не відрізняються від звичайних днів неділі та понеділка. І почати, наприклад, 10-го та 11-го, щоб подивитись на результат до 31-го.
Зараз у соцмережах справжній культ успішного успіху. Дивлячись на усе це, ми несвідомо порівнюємо себе з іншими людьми та можемо відчувати себе нереалізованими. Чому так відбувається?
Ми ж люди соціальні, в принципі. То ми дуже здібні до порівняння, це прямо наша така основа основ. І коли зараз 90% всього ми робимо в телефоні, гортаючи соцмережі нам здається, що 90% життя інших людей – це позитив. Це все досяжність, великі кошти тощо.
Але якщо розглянути основу, то це буде реклама. А у рекламі завжди беруть найкраще і показують найкраще, про найгірше ні слова. Тому оця ідеальність переросла в якусь ідеальність в житті: ми не хочемо показувати, що в нас щось не виходить, ми хочемо демонструвати тільки свої сильні сторони. І люди дивляться, і думають, що ці 90% життя так і проходять, в ідеальності. Але ж насправді це не так. Тому що до цього успіху треба було дійти. Для цієї зовнішності треба було щось докладати. А люди просто бояться показати справжню цінність, яку вони вклали. Бо на шляху треба було плакати, терпіти біль. Ніхто не хоче про це говорити, бо нам звикли казати, що якщо ти плачеш – ти слабкий. А слабкість показувати не можна. Це те, що в нас вкладали у дитинстві. Ти повинен бути сильний і ось ти показуєш, що сильний на увесь світ. Але насправді, у більшості випадків, ми отримуємо багато розчарування та низьку самооцінку.
Знаєте, що мені понад усе не подобається в соцмережах? Це те, що ми навіть боїмось почати. Ми дивимось на оті вершини і такі: “О, ні, нам туди не дійти”. Але ж насправді ми навіть не пробуємо. І це найбільше, що мене чіпляє, що мені завжди хочеться сказати: “Ви хоча б крок зробіть і тоді будете розуміти, зможете ви чи ні. Треба спробувати”. Але зараз, я дивлюсь соцмережі і бачу, що люди потихеньку починають показувати свою справжність.
Продовжуючи тему соцмереж. Зараз, напередодні Нового року, доволі популярно робити карти бажань. Це дійсно працює чи це частина магічного мислення?
Я за карти бажань, але, знаєте, бажати треба обережно. Тому що коли ви візуалізуєте – пишете або картинки клеїте, творчо себе проявляєте – ви даєте мозку конкретні задачі. Наприклад, я хочу, будинок, машину, роботу мрії тощо. Це ви визначаєте якусь мету, бажання. Далі вам треба розуміти, яку ви машину хочете? Чи зможете ви її потягнути, бо це ж ремонти, бензин і так далі? Це вже конкретні цілі. Після чого ви маєте розписувати, шлях до цієї мети.
Тобто карта бажань – це як напрямок, до якого вам хочеться. Це вже мінімальна конкретика, яку ви можете видати. А далі – це вже робота над собою і своїми діями. Тому, якщо ви взагалі не розумієте, що я хочу, тоді карта – це класно.
Я, до речі, в роботі дуже часто з клієнтами роблю такі карти бажань. Але ми там конкретно описуємо, що насправді ми хочемо і як ми можемо цього досягнути, скільки часу нам для цього потрібно, чи є у нас навички для цього, що нам треба покращити, а що ми вже маємо? І, ось, це вже конкретна робота і доросле бачення оцієї магічної картинки.
Зрозуміло. І власне наостанок, які є дзвіночки, що людині час до психотерапевта?
Є дві категорії людей: яким треба бігти і ті, яким просто можна прийти. Бігти потрібно, коли:
- людині важко встати з ліжка;
- ти не розумієш, чого ти в цьому житті хочеш;
- є таке відчуття, що твоя буденність сіра – в принципі немає моментів радості в житті;
- дістають конфлікти і складається відчуття, що кожен день трапляється конфлікт, який не можливо вирішити;
- постійно турбують думки, “а що про мене подумають люди?” або “чи добре я зробив роботу?”.
Ці сумніви, тривожність, багато думок, які не можливо контролювати або скласти, говорить про те, що вже треба йти (до фахівця – ред.).
Також є категорія людей, які приходять, щоб зрозуміти як покращити своє життя. Це як здавати аналізи, щоб розуміти як підтримати свій організм, а не бігти до лікаря, коли вже з ліжка не встається. Тобто, ви можете приходити, щоб робити такий собі чекап.
Наприкінці, пані Інна наголошує, що ви завжди можете прийти до психолога і це буде місце, де вас зрозуміють та зможуть підтримати. Тож якщо ви помічаєте погіршення емоційного стану або ж просто хочете виговоритись – не бійтеся звертатись до фахівця!
Також ви можете стежити за Інною Поповою в Instagram, де вона регулярно ділиться корисною інформацією.
